Алька Ситар

Мушу втрутитись, бо знаю цю кухню з середини. Відчувається, що тут багато емоцій і обурення, але спробую все розкласти по поличках. По-перше «Даруємо пісню» (а на ТВА це «Панно кохання») — насправді СОЦІАЛЬНИЙ проект, бо воно для людей (соціальне — це не обов'язково те, що болить). І повірте мені, якщо Ви ніколи не бачили, хто і для кого приходить замовляти пісні в подарунок, то це не означає, що це «савєтскій атстойнік»!!! Коли приїжджають з якогось села, щоб привітати свою маму/бабусю/прабабусю із днем народження, сльози на очі навертаються. Бо та бабка за все своє життя нічого, окрім роботи в землі до сьомого поту, і не бачила, а тут ЇЇ (не якогось товстопузого депутата чи силіконову блонду) показують по телевізору, а ЇЇ, саме ЇЇ, світлину — в колоритній горбатці, на фоні домотканого килима, із мереживом-зморшками на руках і обличчі. Подивитися це за столом збирається ціла родина, якщо не село і вони чекають цього, як дива… То скажіть мені, яке ВИ маєте право відібрати в цієї бабусі клаптик щастя, у тієї, яка бачила голодомор, війну, всі можливі перестройки? ВОНА НА ЦЕ ЗАСЛУЖИЛА БІЛЬШЕ ЗА УСІХ ВАС РАЗОМ УЗЯТИХ. Чи думаєте, вона поїде на «Танцюють всі» або ж «Х-фактор» — воно їй триста років не треба. Люди добрі, такі програми-даруйки існують, бо вони ПОТРІБНІ, щоб відчути свою значимість у цьому житті. Це по-перше. Стосовно пісні-спомину. Це теж не наша забаганка або здирництво (чогось тут у статті та коментарях червоною ниткою маячать ГРОШІ і жодного слова про те, що тут емоції найважливіші). Першу пісню-спомин замовив САМ СОБІ смертельно хворий хлопець, просто прийшов на телеканал і сказав: «Коли я помру, не хочу, щоб усі плакали, поставте якусь веселу пісню, НЕХАЙ ПІСЛЯ МЕНЕ БУДЕ РАДІСНО». Приблизно назвав час, коли його вже не буде на цьому світі. І ви смієте таке засуджувати? А в кого вистачить сміливості зробити щось подібне? І нарешті — банальна економіка: є попит, є пропозиція. Якщо ЛЮДИ це замовляють, то їм це потрібно!!!
Частково згідна, що формат вже віджив себе, але кращого ще не винайшли, на жаль чи на щастя.
А тепер без емоцій: в даному випадку, як на мене, й справді винне керівництво програми або ті, хто складають ефірну стіку, бо про подібні зміни потрібно було попередити завчасно і ведучого, і гостей, і експертів. Не думаю, що кількість вітань змінилася в останню секунду. І ще одне: тема СНІДу і наркотиків, це чи не єдине, в чому я погоджуюсь з Максом, й справді неабияк АКТУАЛЬНА І ВАЖЛИВА, тому на неї можна було виділити однозначно більше часу, тим більше не затикати нею ефірні дірки у 28 хвн. Телебачення може дозволити собі виділити, до прикладу, цілу ефірну годину або й дві, і транслювати таку тему в більш зручний час, бажано не на стик із «Даруємо пісню»… Вибачте, якщо когось образила, просто зачепило. Легко про щось говорити, коли й уявлення не маєш, як воно насправді.

… але лжесвітлячки задовбали — дезорієнтують )))) тому текст життєвий і актуальний, принаймні для мене, тому щиросердне СПАСИБІ.

насправді круто. Не просто набір слів з однаковою літерою на початку, а змістовно наповнений парадоксальними почуттями текст. Цікаво, щонайменше.

розкішно!!! Обожнюю, коли коротко вміють передати все — плескаю в долоні!

Постараюсь прийти — має бути гарно ))) Єдине, в мене трошки суперечливі викликає емоції поєднання слів «палац Академічний» і «фестиваль». Просто у мене фести завжди асоціюються із свіжим повітрям.

Я розчарована (((((, бо хотіла почути чітку відповідь на запитання, чи переїде Кость Бондаренко в Чернівці. Відповідь типова, як для політика, «Я не кажу ні.» і ЩО?

Тоді я, напевне, звинувачую матір, хоч це і жахливо. Може, це хибно чи там ніхто ні від чого не застрахований, але «помер від недоїдання малюк» — це вирок для матері. І справді ссилочка не завадила б.

Просто вчись для себе, а не для рейтингів. Потім все само собою стане на свої місця.

Та й не всім підприємцями бути. От в мене, наприклад, чітко в житті розмежовані навчання і робота, зовсім інші підходи, зовсім інакше ставлення… Я на держзамовлення не влізла, бо хабаря не дала, але на третьому курсі мене таки перевели завдяки знанням (і, не повірите, теж без хабаря). Червоного диплому не маю, магістрату не закінчувала, і ніскілечки цим не парюсь… На роботі, як у сметані, колектив дуже хороший )))) Але зарплатня ((( От про це й мова, Надійко. Наполягаю, що сучасна організація навчання в УКраїні і співвідношення розуму/зарплатні — це таки принципово різні питання. Така моя думка.

Все залежить від твого сприйняття. Я ніколи цим не переймалась. Головне, щоб сама була впевнена, що я вчусь чесно, а хто інакше, то то на його совісті. Всеодно потім кожному із своїм багажем знань в колективі працювати, у людських відносинах все дуже добре видно, хто чого вартий. Але тут мова про інше — про зарплатню і її відповідність до сірої речовини.

Я не можу приховувати, тому й демонструю!!! І закликаю усіх, бо ЕМОЦІЯ, будь-яка, — це те, що відрізняє людину від всього іншого. Ми єдині вміємо відчувати і висловлювати (в т.ч.невербально), то чому нівелювати такий привілей ??? Єдиний момент, де варто максимально стримувати емоції — критика без образ, бо те, що одному до смаку, в іншого викликає нудоту, МИ ТАКИ ДУЖЕ РІЗНІ…

У дурнів менше запитань і більше наглості, пробивніші ))) Але тут і справді проблема у державних пріорітетах. Хіба це нормально, що наші люди, котрі тут ледь зводили кінці з кінцями, нині піднімають світову науку? В нас, хто вміє йти на компроміси із совістю, той дере все, що можна і з кого можна, і лізе по головах якнайвище (далеко йти не треба, подивіться партійні списки до облради — перша п'ятірка, як приваблива обкладинка, а далі, вибачте, страшно читати — місто маленьке, усі знають, хто чим дихає і СТРАШНО СТАЄ від того партійного начиння). А той інженер, що дві освіти має, має зарплатню у 700 грн., мусить залишати сім'ю і їхати прислужуватись якомусь німцеві чи італійцеві. І тут ніхто, і там не людина… І це ще в кращому випадку. В гіршому — спивається і заливає своїх два дипломи алкоголем, бо не має куди їх засунути. Я вже мовчу про село. Зате якими барвистими і багатообіцяючими є передвиборчі агітки!!!

«у синій Україні» (Іван Білик) — влучна опечатка ))))))
Запитання до пана Костя Бондаренка: чому Ви очолили список кандидатів в депутати до обласної ради саме на Буковині (не Донецьк, Хмельницький, Крим, а Чернівці)? Чому? Даруйте, але навряд чи людина, котра тут не живе, чия родина тут не мешкає, де не поховані її батьки, зуміє насправді проникнутись проблемами буковинців… І в разі обрання Вас депутатом крайового парламенту, як плануєте відвідувати сесії облради? Приїздитемете раз у місяць чи все ж таки переїдете з родиною до Чернівців на найближчих 5 років? Якщо ні, то сесії — єдине, чим займатиметесь Ви, як депутат Чернівецької обласної ради? Дякую. Сподіваюсь на щирі відповіді.

в житті така чуттєвість часто вилазить боком )))

Спасибі… Намагатимусь знаходити час, щоб писати. Дякую.

Дякую ))) Ларко, я так розумію, то паралелі творчості ))) Ех, які ми все ж таки діти, коли грузнемо у снах, подарованими гномами ))) Кльовсько!!!

))))))))))))))))

Поясню. Мені теж часом хочеться пофілософствувати у текстах, те, що називається вершинним мистецтвом, абстракція… Але я сама частенько, беручи в руки тексти сучасних авторів, не можу зрозуміти, про що там йдеться. Мені стає страшно (а я ж філфак закінчила!!!), що ж тоді казати про тих, кому й часом хочеться щось почитати, а нема що (настільки ми вже абстрагувалися від навколишнього світу автори, настільки вже заглибилися в себе). А банальне, тому й банальне, що кочує з покоління в покоління і залишається важливим для людей. Людям треба писати про людське. Щоправда, це друга причина. Перша — Я ж егоїстка і про читачів думаю в останню чергу, бо пишу, тому що так хочеться (хоч і приємно, коли читають)))) ).

… тому що у владі дУрні… РИБА ГНИЄ З ГОЛОВИ…
… розумні скромно роблять свою роботу, бо мають й інші цінності, окрім фінансів, хоч це і втомлює, і виснажує, і дратує (і не лише через голод і банальну неспроможність придбати чобітки з вітрини)…

Чим більше читаю коменти, тим більше шкодую, що мене з Вами не було (((