Святе, це «демократія» в лапках, бо виходить, що сама дискусія важливіша, аніж особистійний стан людини. Чим це не те ж саме, що ??? Ясна річ, що тут нема стільки трагедії, але драма все ж присутня, бо я себе ставлю на місце Іри і розумію, що якби я хотіла так поспішно видалитись — за кілька днів після реєастрації (вдумайтесь !!!), то це свідчило б, що мене загнобили, загноїли, надламали, а це емоційна криза. Ірине бажання — залишити блогосферу, дайте їй таку можливість, а ті, хто брав участь у дискусії і розвинув її в інших постах, і так чудово розуміє, про що пише, сподіваюсь. От і все.
Народ, звідки стільки зарозумілості? Скільки є випадків в історії, коли люди тримали своє сокровенне в шухлядах, боячись навіть рідним показати, боячись бути критикованим, засудженим, незрозумілим, і потім крізь віки вони ставали геніями. Перестаньте бути судями. Час відбере найкраще і хтозна, чи пройде той відбір ваша писанина. Для мене Вкурсі — от та сама шухляда. Не більше.
Лише одна ремарка до однієї людини. Іра Голуб — економіст за фахом. Дівчина часом сідає і пише те, що на душі. Пише вірші. Вона не називає себе великим письменником чи поетом, не видає книжок, не друкується в часописах. Вона ПРОСТо пише. В житті абсолютно позитивна, скромна і щира дівчина, яких ще треба пошукати в нашомсу світі. А ви взялися її критикувати, довели до того, що вона вже й усі свої тексти позакривала (хотіла взагалі видалити, але, з'ясувалось, що таке не передбачено. Це при тому, що сайт хоче бути демократичним чи то його розробники точніше). Так от. СКажіть мені, будь ласочка, яке Ви маєте право вирішувати, кому писати, а кому ні? Більше того, вона свої тексти навіть літературою не називає, а себе відповідно ні поетом, ні письменником. То якого чорта Ви собі дозволяєте говорити про неї, як про останнього недоумка на цьому сайті, наводячи її приклад в отаких коментарях? Будьте ласкаві свої неправильні висновки («людина бачить лише себе і діє по методу: навіщо мені щось читати, коли я і так досконала») тримайте при собі, бо в них і сотої частини правди немає.
як не дивно, стаття вкупі з коментарями викликала в мене почуття поваги до усіх вас. Більше того з усіма погоджуюся, окрім автора, пані Галини, стосовно Володимира Вакуленка. Цього чоловіка не поважаю. А усі, хто прагне робити добро у цьому світ всупереч всьому і всім, й справді викликають щирі відчуття поваги.
P.S. Окреме спасибі Тодару Лахвічу. Таку насолоду отримую, коли читаю білоруською, що вже вагаюся, чи до кінця я українка ))))
я так кайфанула, прочитавши білоруською текст. Чесно, змогла би щось коментувати по темі, але не хочу. ПРОСТО РОЗКІШНО ЗВУЧИТЬ ВАША МОВА. Спасибі за казкові відчуття!!!
… це питання вічне. Хто читав «Цвіт яблуні» М.Коцюбинського або «Білий ведмідь, чорна пантера» В.Винниченка. Дуже влучні твори на цю ж тематику. І там питання стоїть: життя доньки чи мистецтво? не хочу переповідати, бо тільки зіпсую враження для майбутніх читачів.
Насправді (і я це визнаю з прикрістю) на цьому сайті є кілька «злобних гремлінів», які стільки намішали бруду в коментарях до різних статей, особливо до поетичних рядків окремих авторів, що я мимоволі вже зайвий раз сюди і не заходжу, оминаючи це все. Гидко. Мою особу, скажімо, ніхто не чіпав, але за інших по-справжньому образливо (особливо за Іру Голуб !!!). Правильно написано, що слово має різні вияви, а поезія може бути різних жанрів і стилів, але ми ж тут не для того, аби гнобити один одного. Ще більше обурює, коли автори чи то дописів, чи то коментарів б'ють по живому, намагаючись спровокувати якусь емоцію. І якщо досягають свого, так щиро радіють !!!, хизуючись собою — от то писака, навіть не зважаючи на те, що зробили комусь боляче. Для мене поезія це завжди — 1.щирість, 2.відвертість, 3.почуття, і… 138. усе те, за чим класифікують вірші літературознавці. Зрештою вірші творяться для читачів, а не для критиків. Тому просто пишіть і читайте тих, хто до вподоби.
А по-моєму, просто жовчю очі налиті. Діти, то й діти. Краще бути дітьми довіку, аніж такими (… нехай кожен вставить собі, що хоче, бо в мене не дуже гарні слова підбираються), як Ви.
Хороша манера письма. Жорстко і Саркастично. Тільки не по-людськи, а механічно якось. Хоча, напевне, споконвічний образ української жінки саме от таким і є. Та й чоловіки в повному розумінні не є чоловіками в нашій історії, якщо не брати до уваги козаків — ті обходились без жінок. Але душі у Вашому описі замало. Вцілому ж приємно вразило.
юзер=лузер, тобто я, як користувач інтернету автоматично відчуваю себе невдахою. ЗАВДЯКИ ВАШИМ МІНУСАМ, дорогі друзі, і нехай це сприймається Вами, як скиглійство чи хнюпання носом, але ж насправді, наскільки усе це мізерно з Вашої сторони. Дозволю собі повторитись — забагато жовчі!!! Забагато…
Не в тому справа. Просто я до цього моменту тільки філософствувала на тему, а тепер відчула це на собі. Констатую: коли ставлять мінуси, неприємно, і настрій, до речі, зіпсувався. Просто у кожної людини своє ставлення. Для когось це справді важливо. Тепер питання: для чого тими мінусами комусь псувати настрій. НЕГАТИВУ І В РЕАЛЬНОМУ СВІТІ ВИСТАЧАЄ, у віртуальному — це вже перебор. От і все. Таке моє твердження мало б спонукати думати перш, ніж ставити мінус.
Я за ±. Вони дають можливість погодитись або ні без зайвих слів. Така система дозволяє забезпечити певний рівень. Але тут мова йде вже й про однобокість. Це я зрозуміла, коли перечитала коменти Михайла Шморгуна. Якщо хтось справді на КОЖЕН запис поставив мінус, то просто в аноніма забагато жовчі. Не знайома з Михайлом Шморгуном особисто, але відверто людина викликає в мене повагу. В цілому ж пройшлася по коментарях і зрозуміла, що всі мої думки вже висловив Роман Жахів. Народ, будьте совістними. P.S. Щойно вперше поставила свої + і — на кожному коментарі )))))))), залежно від того, співпадає моя думка чи ні, і абсолютно абстрагувалась від особистісного ставлення. Раджу усім так.
«Частково згідна, що формат вже віджив себе, але кращого ще не винайшли, на жаль чи на щастя.» — цитата з попереднього… А тепер уявімо собі на секундочку, що буде, коли ми про кожну людину, в якої день народження, зробимо сюжет, хоча б невеличкий. Тоді ефірного часу не те, що на програми про СНІД не вистачить, тоді навіть новин не буде. І це буде те ж саме «Панно кохання» тільки в розширеному форматі, і дивитимуться його так само тільки ті, в кого день народження. Повір мені, Макс, що та бабулька і не хоче, щоб до неї приїхали журналісти, десь щось знімали, кудись лізли, і точно вже вона не лізе свідомо в той голубий екран, швидше навпаки. Але пісня, подарована її дітьми та онуками, по-справжньому гріє душу. І вона не «себе любиму», як ти висловився, хоче бачити, тут справа зовсім в іншому. До речі, в нас був випадок, коли столітній дідусь прийшов сам собі пісню замовити. ТО БУВ НАСТІЛЬКИ КОЛОРИТНИЙ СТАРИЙ І НАСТІЛЬКИ НЕСТАНДАРТНО МУДРИЙ. Така програма йому потрібна. Моє тверде переконання: кожен має знайти на ТБ те, що йому цікаво і, якщо в подібних програм така численна аудиторія, значить вони мають право на існування. Ще маленьке спостереження: сучасна молодь чомусь занадто категорична, агресивна і радикальна (до старшого покоління зокрема), вважає, якщо їй це цікаво, то, напевне, цікаво й усім. Хибна думка…
P.S. Окреме спасибі Тодару Лахвічу. Таку насолоду отримую, коли читаю білоруською, що вже вагаюся, чи до кінця я українка ))))