Ірреальність

Маленькі ніжки кумедного гнома
Щодуху біжать навздогін.
Захлинаюсь від сміху. Втому
Витискаю із власних ніг.

Ми по хмарах стрибаєм смішно,
Як безпечні й дурні стрибунці.
Тільки ти моїх друзів грішних
Чомусь називаєш вівцями.

Я вже впала в траву. Не годна.
Сонце змушує склеїти вії.
Ех, як прикро, умови погодні
Розганяють із неба мрії.

Я люблю, коли дощ і веселка,
із шматочків, як з пластиліну,
Ніби перша в житті етажерка
Для книг з надписом «Ти вже вільна !!!»

Уві сні, може, ще й в дитинстві
Етажерки барвисті і гарні,
А в житті лиш комп'ютер висне,
Коли шлеш листівку для мами…

30.06.2010

4 коментарі

Лариса Репка
а гном прив'язав твої сни до зірок…
тай катається на канатах-надії
і з однієї на іншу: гоп-гоп
— рахує мільйони кілометрів мрії…
… тепер вони не втечуть і вночі
хіба до тебе — у вільні сни…
Альберт Комарі
Класно! Знаєш, якісь такі, незвичайні почуття виникають, коли читаю твою поезію! В ній настільки цікавий синтез різноманітних емоцій та настроїв!!! Зовсім, я к у мене деколи!!! :))
Алька Ситар
Дякую ))) Ларко, я так розумію, то паралелі творчості ))) Ех, які ми все ж таки діти, коли грузнемо у снах, подарованими гномами ))) Кльовсько!!!
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте