«Я за ±. Вони дають можливість погодитись або ні без зайвих слів.» — цитата з моєї тодішньої переписки. Нею керуюся і зараз.
"І, звичайно, найпростіше при першому дискомфорті — висловити критику і піти, створивши ілюзію власної неспівучасті." — ще не йду. ще намагаюсь бути співучасником, а не просто опозиціонером, і якби мені було байдуже, що і де писати, повірте, вже давно б не закинула б дискутувати тут з Вами. Мені просто, правда, дуже шкода, що пішла людина, яку я сюди агітувала і запрошувала, і пішла напрочуд швидко.
справа не у каві в ліжко. Справа в правах і обов'язках користувачів та модераторів. Якби я могла отак, як з Вами, спілкуватись з адмінстраторами Контакту, я б їм радила створити можливість видалятися повністю. От, наприклад, на якомусь етапі мені стає нецікаво взагалі отаке спілкування і я не хочу, щоб тут фігурувало моє ім'я, певні дані, і т.д… Думки нехай залишаються, вони й справді є складовою мережива, а не самостійними самі по собі. То чому ж я не можу самознищитись? От і все.
Ось тут я вбачаю логіку. Бо так, як будь-що інше на планеті Земля, так само й соціальні мережі потребують вдоскналення, в тому числі і блогосфера Вкурсі. Розумію, що це Ваше дітище і тому болісно приймати часом якісь зауваги, особливо якщо вони висловлені не дуже толерантно (за свої такі НЕ ВИВАЖЕНІ ФРАЗИ я в свою чергу зараз прошу вибачення). Але чом не зробити, до прикладу, так: щоб людина відповідала за вже надруковане і не могла видаляти свої коментарі і дописи, хоча трапляється, що й думки змінюються під впливом тієї чи іншої дискусії. Але паралельно створити можливість видалити свій профіль: ну якщо я захочу, щоб і сліду мого тут не було, тобто все написане мною раніше залишиться, а нове просто не матиме звідки з'являтися.
Гаразд, давайте на цьому й погодимось, але тут проблема не відсутності поета в поетові, а банального зашкалювання самооцінки. Але людина, ім'я якої тут фігувало, НІКОЛИ не називала себе поетом, але потрапила під такий шквал обурення і образ, що гидко було читати. І насправді у авторів цих коментарів зарозумілості і прогнилості куди більше, аніж у тих авторів, що таки наважилися тут друкуватись. От у тому й то вся біда.
ну от ти спаскудив і цей допис — знову по коліна в негативі. Я не хочу нічого порівнювати. Для чого? І чому я не можу на цьому етапі формування блогосфери зауважити, що сайт від початку свого існування відверто кажучи зіпсувався, наповнився брудом. І чому ж я не можу прагнути добра у будь-яких його проявах і просторах існування?
Я собі тільки на секунду уявляю, що було би, якби у Плужника чи в Гумільова були вчителі, як ви, котрі дозволили б собі сказати, що ти маленький нездара. Бо повірте, шановні, вони теж зростали, як поети, і теж починали з нуля.
ЦЕ НЕ ЛІТЕРАТУРНИЙ САЙТ. Звідки така характеристика? Про це ніде не вказано. Якщо говорити про мене, то я сюди викладала свої тексти, бо мала довіру до тих людей, що тут зареєстровані. На початках Вкурсі був доволі затишним і приємним для обговорення місцем, хай і віртуальним. Але мова навіть не про це. У вас чи у нас (У МЕНЕ ЗОКРЕМА) немає НІЯКОГО права називати когось останнім недоумком. А ви собі таке дозволяєте. От в тому й то біда.
Давайте ситуацію перенесемо на щось інше, щоб було простіше, бо ніби на різних мовах спілкуємось. Уявімо: заходжу я в магазин, а за мною закривають двері і кажуть «вийти ви не зможете ніколи». Чого? Так і тут. Хочу я бути вкурсівцем чи не хочу — моя справа. Адміністрація сайту повинна надати мені можливість як зареєструватись, так і видалитись — от і все. А не тримати мене тут силоміць. Що складного?
Що за дурниці? Я пишу, до прикладу, те, що отут пишу. А от з цього моменту писати вже не хочу. Нехай усе, що мною було тут надруковане залишається усім на радість чи на сум, АЛЕ Я ХОЧУ ВИДАЛИТИСЬ. А такої можливості нема. До речі, те, що в Контакті так само, не означає, що це добре.
Святе, давай абстрагуємось від конкретної ситуації і перейдемо на загал. Якщо людина хоче видалитись, то вона повинна могти це зробити. Правильно? Не обнулювати свої дописи, а взагалі зникнути з блогосфери. Такої можливості не передбачено. і ЦЕ ПОГАНО. Бо це логічне право кожного користувача. Якщо я прагну залишити Вкурсі (а такі думки вже виникали), мене мало цікавлять гілки дискусії, які там десь у когось розвинулись.
І ваша білоруська для нас стала «відчуттям свіжої джерельної води», що особисто для мене приємно освіжила інтернет-спілкування. Не повірите, але я без посмішки ваші тексти не читаю — купа приємних вражень і просто хорошого настрою від одного тільки звучання беларусаў. кайфую. Спасибі :)
Ви говорите про різні речі. Лілія, уявімо собі, що в тебе буде донька і от вона у 13-15 років буде переживати те, що переживають більшість підлітків такого віку, — нерозділену любов. Як завжди, сльози, комплекси, невпевненість — одним словом, стандартний набір, і вияв таких емоцій вона знайде у римуванні любов-кров. Це погано? Вона — остання нездара? В мене, до прикладу, так і було. І я тим ГОРДА, хоча був інший шлях: могла з отим юнацьким максималізмом таких дурниць зопалу наробити, що все життя розгрібала. Не плутайте грішне з праведним, котлети з мухами, написання віршів з літературою.
Взагалі спасибі за «добро» в інтернет-просторі. Дуже вже цього бракує, особливо на Вкурсі ))) Дякую. У мене такий принцип: у кожному році, і в минулому 2010-ому було багато хорошого, і ще більше буде у 2011-му. У всіх нас. От таке от наївне бажаннячко )))
"І, звичайно, найпростіше при першому дискомфорті — висловити критику і піти, створивши ілюзію власної неспівучасті." — ще не йду. ще намагаюсь бути співучасником, а не просто опозиціонером, і якби мені було байдуже, що і де писати, повірте, вже давно б не закинула б дискутувати тут з Вами. Мені просто, правда, дуже шкода, що пішла людина, яку я сюди агітувала і запрошувала, і пішла напрочуд швидко.