МАТерИнство

Відчуваю, 
як уся вогкість образ
зібралась в куточку правого ока.
Я люблю самотиння
(те, що вчора),
а сьогодні, мов тінь,
одинока
на мільйонах кришталиків розбитого скла,
що як мрії,
ніч змиє розпачем,
а втіха заявиться твоєю хустинкою
без емоцій і з запахом
спогадами розпече,
ніби прощальним поцілунком в плече,
аж захочеться вмерти,
так голова обмотана думками,
як павутинкою,
ще готуюсь до сну,
(чим не прототип фізичної смерті?),
ну а справжній кінець…
це коли вже не віриш в людські почуття
чи не малюєш картини…
І тільки Бог уві сні нагадує:
ти ж вщент наповнена
яйцеклітинами,
а значить ЖИВЕШ,
бо ще здатна сама дарувати життя…
                                                             06.05.2009