Відчуваю,  як уся вогкість образ зібралась в куточку правого ока. Я люблю самотиння (те, що вчора), а сьогодні, мов тінь, одинока на мільйонах кришталиків розбитого скла, що як мрії, ніч змиє розпачем, а втіха заявиться твоєю хустинкою без емоцій і з запахом спогадами розпече, ...
Читати далі →

  Ми наближаємось до того, Коли замало буде мови, Замало сліз і кулаків. Загинуть пам’ятки віків. Казатимем з ефектом гумки. Будуть безглуздими розмови, Ти їх вестимеш сам з собою, Чи, може, із дзеркальним клоном. А справжнє українське слово Стане тихішим шуму мух. І хоч не бу...
Читати далі →

«Немає нічого гіршого, ніж коли тобі не знайшлося місця. Просто: ніде стати, сісти чи будь-що. Тебе тут не чекали, на тебе не розраховували, ти поза їхніми простором і часом, а значить тебе не існує. Ти приходиш – усі вітаються, потім швидко ховають очі, мовляв, а вільних стільців немає....
Читати далі →

Моя музика... Мій настрій... Моє тіло... Ти штучно-сумно-деспотичний. Від погляду я зовсім млію, Боюся рухів хаотичних. Чекаю... Може, блиснуть зуби,  Чи кліпнуть очі випадково. Де вже той ранок?  Я розгублена, або вже й навіть нездорова...    Я не щодня стриптиз л...
Читати далі →

Одним дотиком дослідити все тіло – Від вушка до пальчика на нозі. Щоб поцілунків аж закортіло, (Червоніти в присутності Бозі). Язиком зволожити перси, Підсолоджуючи зрідка словами. Лиш не тих, щоб без матів і мерсів Не заїдуть в село до мами.   Тільки дотик, присмак і слово, Щоб...
Читати далі →

… Чотириколісна вбивця різко загальмувала… Три хвилини моргової тиші… Потім пронизливо-моторошний крик бабусі… Три смерті при наявності одного трупа… Те мертве тіло ТВОЄ, в тобі ще одне,  а старенька, що впала навколішки і пригладжувала, як в дитинстві,  ...
Читати далі →

Інформаційний простір моїх думок заповнений. Ти не міг би більш предметно формувати свої зауваження? Якщо так, то усі позитиви оформи в додатки-доповнення І нарешті конкретніше структуризуй свої враження.    Чортівня. Та що вдієш? Звідусіль вимагають впровадження інновацій  ...
Читати далі →

Маленькі ніжки кумедного гнома
Щодуху біжать навздогін.
Захлинаюсь від сміху. Втому
Витискаю із власних ніг.

Ми по хмарах стрибаєм смішно,
Як безпечні й дурні стрибунці.
Тільки ти моїх друзів грішних
Чомусь називаєш вівцями.

Я вже...
Читати далі →

Цілу ніч ішов дощ. Місто стало заручником Бога. І скрипіла підлога від моїх недолугих думок. Треба їх позбирати, буде час- розмістити у блогах, Тільки спокій, як попіл, від нічної вологи промок.   Ти сьогодні не мій. Це ще більше доводить до сказу. Я втечу у Контакт, зміню статус, ...
Читати далі →