На захист юного поетства і письменства

Блоґ: Алька Ситар

НІХТО НЕ НАРОДЖУЄТЬСЯ ГЕНІЄМ, тобто, народжуються з іскрою, але ж замість першого слова «мама» ніхто з визнаних поетів малюками не сипав віршованим воланням. Усе з часом, більшість викристалізовують свій талант важкою працею протягом життя… Приклад. Хто візьметься назвати це мистецтвом ???

Світлий сонет
Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
В сімнадцять гарних неповторних літ.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вищенька,
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози, це квітуча вишенька,
Що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємністю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять.

… а це інше творіння того ж автора. Думаю, ніхто не заперечить, що тут слово «шедевр» буде доречним, хоча б за неймовірну і влучну метафоричність першої строфи.

На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки.
Непогашені марки — біда ще не ставила штамп.
Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки.
Я там теж пролітаю, я теж пролітаю там.

Опускаюсь на землю, на сивий глобус капусти.
На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін.
Під склепінням печалі така хороша акустика.
Ледве-ледве торкнешся,а все вже гуде, як дзвін.

Ходить мати в городі. І лащиться плюшевий песик.
І ніхто ще не вбитий, не вбитий ніхто на війні.
Дикі гуси летять. Пролітає Івасик-Телесик.
Всі мости ще кленові. Всі коні іще вороні.

Страшно уявити, якби колись Ліна Костенко перестала віршувати, бо хтось розкритикував її вщент, і не пишіть мені, що це загартовує, інколи безглузда критика рубає крила нанівець. Втім, Ліна й сама визнає, що росла, але разом з тим не зрікається своєї юної творчості. Мораль байки: юні автори, не зупиняйтесь, творіть!!!

10 коментарів

підтримую вашку думку, правда, маю одне спостереження: чомусь так є, що частенько пробиваються в літературу графомани, тоді як творці якісного літпродукту залишаються десь на маргінесах. безумовно, підтримувати треба всіх, але як пригальмувати ріст отих «бур*янів», котрі примудряються місцями навіть очолювати спілки письменників…

… Що не спростовує очевидної без-цінності першого сонету, про вартість якого згадують виключно у зв'язку з подальшою славою автора — "історично". Проте є певна різниця між текстами початківців на літературних студіях чи текстами, які ніколи не публікують і котрі справедливо кануть у Лету назавжди — та всім тим, що гордо і публічно зачитується — і друкується — як «поезія». В Чернівцях щойно досягнувши повноліття «поетами» себе називають так само вільно, як і «письменниками». А часто і раніше.

перший сонет, може, і «без-цінний», та мова його грамотна і навіть вишукана, а рими — незаяложені. Чого не скажеш про більшість т.зв.«поезій» сучасних т.зв. «поетів».

Я полюбляю читати класику, до неї ж відношу і Ліну Костенко, хоча й сьогодні до сприйняття окремих її творів просто не доросла. Так само кожен має право обирати, якою літературою забивати свою книжкову полицю. Ми самі собі визначаємо якість, розумієте? але забороняти писати і навіть якось так зверхньо писати про тих, хто тільки починає, на мою думку, неправильно. Я чогось свято вірю, що справді вартісне спроможний відібрати тільки час. І не треба думати, що колись було краще. Часи завжди однакові і пісні, і фільми, і вірші у кожної епохи є різні, в тому числі слабкі і примітивні, але до нас доходить тільки найкраще, так само і нашим нащадкам залишиться ВАРТІСНЕ. От і все.

Цілком підтримую тебе, Алю. Взяла до рук «Дніпро»… від непрофесійності авторів аж верне. Хоча й й роблю скидку на їх молодий вік, відсутність досвіду і все таке… А відкрила Віржинію Вульф — аж дух перехоплює від майстерності, іронії та небальних поворотів сюжету! Хоча її свого часу теж добряче критикували=) Справжня література знайде своє місце на книжковій полиці і у серцях читачів=))))

зараз дивлюсь відео із зустрічі Ліни Костенко із читачами у Харкові, кожне слово на вагу золота і кожне слово — істина. «Принижена людина ніколи не стане людиною» — треба менше, дорогі друзі, один одного принижувати чи «попускати». Ми це надміру любимо (((

Високе не може бути приниженим у своїй _природі_, тоді як низьке визначально за природою на дні. Людина, котра може бути _внутрішньо_ принижена — була внизу завжди, достойне ж і без оцінок інших усвідомлює свою природу та утверджує її всупереч і не зважаючи на банальність оточення.

Принизити можна кожного, хто ще не втратив совість і знає, що таке відчуття сорому. В усіх інших випадках егоїзм і пиха засліплюють усе.

Ліна Костенко: Довженко писав «Україна в огні», пора писати «Україна в багні»

«неоцинізм» — авторський новотвір Ліни Костенко. Насправді стільки задоволення отримую, стільки думок виринає, стільки гордості і питань водночас, коли її слухаю, раджу усім знайти в Інтернеті творчий вечір з двох частин. Вона дивовижна.

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте