На тему війни

Очі, обпалені минулим, закрив –
Іще один пішов у землю…
Навіщо? Як? Я щось не втямлю,
Нащо він зараз це зробив ???
Мій друже, ми ж тоді з тобою,
Начинені вином і матами,
З гранатами і автоматами,
Щодуху рвалися до бою.
І кожен раз … їй-Богу … вбиті,
Ми поверталися до мами,
Якимись дивними шляхами.
В думках. У сні. В солдатській свиті.
Удома пахло дерунами
(Як часто нам вони ввижалися).
Мріяли-марили, не знали ще,
Що вже тоді не було мами…
 
Ми повернулися у пустку,
Я сивий і двічі контужений,
А ти без ніг та ще й застуджений,
Як діти, плакали у хустку.
Ми аж боялись щось казати,
Війна, крик, смерть – і так роками,
А тут прийшли – немає мами…
Прийшов сусід, не став питати:
-         Її ховали всім селом,
Тоді так страшно ще було –
По вікна снігу намело,
Коли її несли із хати.
Вона чекала, все питалась
У хлопців, що скоріш вертались:
«Щось чули, де сини?» — Не знали,
А вона, бідна, не діждалась…
 
Минуло 20 літ, як в воду,
І ти сьогодні закрив очі,
Ти щось страшне мені пророчиш,
Так порожньо не було зроду.
Знову запахло дерунами.
В Бога випитував провини.
Ветеран плакав, як дитина,
Чому брат швидше біля мами?