Совість

Ти бездоганна, совість, аж ганебно,
Що сонце однаково світить всім.
І серед ночі плакати – потреба
При зустрічі двох стомлених світів.
 
Це Я і Ніч. Засмучені і мокрі.
Стікають смутком вікна двох кімнат.
Твоя тиша суха, долоні мої вогкі,
Як двійко переляканих байстрят.
 
Я твою темінь свічкою розріжу,
Вуста розважу поцілунком мрій.
Цей згуслий смуток від вогню розріджений
Воском і слізьми падає із вій.
       24.04.2008